Вражаюча пісочна анімація до Міжнародного дня боротьби проти раку

Життя Світлани* не можна було назвати легким. Воно, мов пісок просочилося крізь її пальці та зникло. Людина без громадянства. Цей вирок звучить ще гірше, коли на руках маленька дитина. І ще драматичніше, коли ставлять діагноз – «онкологія».

У Всесвітній день боротьби проти раку ми б хотіли поділитися історією, яка глибоко нас вразила.

Світлана народилась в Казахській РСР, потім переїхала до Росії, а вже з 1995 року стала проживати в Україні по радянському паспорту. Народила дочку Катерину*. Через чотири роки загубила свій паспорт і так з того часу і не змогла отримати новий паспорт. Згідно з законодавством усіх трьох держав, вона не є громадянкою жодної з них. Не маючи законних підстав для перебування в Україні ні вона, ні її дитина не мали можливості отримати посвідку на проживання для особи без громадянства.

Проживаючи у країні без документів, вони були позбавлені права на освіту, працевлаштування, медичного та банківського обслуговування, на підписання будь-яких договорів. Юридично їх просто не існувало.

У 2018 році Світлані ставлять діагноз «онкологія». З цього часу вона повною мірою відчувала на собі відсутність паспорту – їй був закритий доступ до медицини: вона не могла стати на облік в поліклініку за місцем проживання, не могла отримати рецепт на отримання ліків, не могла проходити безкоштовне медичне обстеження.

У травні 2019 року її стан погіршився, а в жовтні її не стало. Але навіть після її смерті проблеми не припинились. Дочка ледве змогла отримати свідоцтво про смерть і здійснити кремацію – останнє бажання матері.

На жаль, статус безгромадянства передався і її дочці Катерині. Незважаючи на те, що вона народилась в  Україні, вона не набула громадянство через відсутність законних підстав для перебування в матері. А через відсутність процедури встановлення статусу безгромадянства для осіб, які не мають законних підстав для перебування в Україні – Катерина перебуває без посвідки на проживання і також позбавлена базових прав людини.

Світлана ніколи не опускала руки, і ця сила передалася і дочці, яка вірить, що відсутність відповідного законодавства для осіб без громадянства не може тривати вічно, що прогалини у законодавстві не можуть бути вище прав людини і обов’язково настане той день, коли вона отримає свій перший паспорт.

Ми вдячні адвокатам партнерської організації «Право на Захист» за велику підтримку родини Світлани та допомогу під час хвороби, а також всім небайдужим, хто намагався врятувати життя Світлани – лікарям, друзям.

Дякуємо Київському театру пісочної анімації “Золотий Лев” за втілення історії через пісочну анімацію.

*Імена змінені з міркувань безпеки

 Україна. Вільна, красива та єдина